Вітри бурхливих перетворень і нескінченних балачок про посилення ролі місцевого самоврядування, наділення його додатковими власними повноваженнями і ресурсами завершується тим, що нині від обіцянок-цяцянок у сільських і селищних рад залишилися лише печатка і прапор.

Останні законодавчі новації, прийняті нинішньою владою, позбавили сільські та селищні ради останнього. Якщо раніше ради мали мережу ФАПів, дитячих садків, закладів культури, то, в ході проведення  реформ, у них спочатку забрали на рівень районного бюджету медичні заклади, а тепер і дитячі садки, клуби, бібліотеки.

Можливо це покращило умови життя і ці послуги? Де там! Той самий сільський ФАП став біднішим від «церковної миші», бо «крізь пальці» районного бюджету до нього не доходить практично нічого. Як наслідок, від цього потерпають люди. Така ж доля чекає і дитячі садки та заклади культури.

Заручниками ситуації стали місцеві голови, на яких влада хоче перекласти відповідальність за всі негаразди, що відбуваються в державі. За будь- якої ситуації, незважаючи на брак повноважень і ресурсів, влада дає команду: «Свисни, Грицьку, ти дурніший».

Нині влада носиться з ідеєю нового територіального устрою для України. При цьому ліквідується абсолютна більшість сільських і селищних рад, районів. «Проривним» законопроектом за № 0915 «Проект Закону про добровільне об'єднання територіальних громад» передбачено відкрити шлях до самодостатності територіальних громад. Поки що на словах.

Щодо добровільності об’єднання громад, то вона задекларована лише у назві законопроекту. На практиці ж державні адміністрації будуть розробляти перспективні плани об'єднання громад за міністерськими методиками.

Питається, з якого дива адміністрації будуть вказувати, як жити місцевому самоврядуванню? Невже перестали діяти норми статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де говориться: «Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна»?

Виявляється так. Прибрали цю норму. Тишком-нишком у Прикінцевих положеннях викинули геть місцевий референдум як єдиний інструмент вирішення питання про об’єднання громад, бо думка людей нинішню владу не цікавить.

То яка це добровільність? Це скоріше схоже, як зазначають окремі експерти, на «примусову колективізацію». «Громадські слухання, збори» і інші балачки про місцеву демократію - це казочки для довірливих, які ніколи не можуть замінити шляху вирішення цієї проблеми за допомогою дійсного волевиявлення людей шляхом референдуму.

Спроби профільного Комітету Верховної Ради України вилучити із згаданого проекту Закону норми про «перспективні плани, адміністрації і Кабмін» наштовхнулися на «сором’язливе нерозуміння» народними депутатами цієї проблеми, які не підтримали в цьому позицію Комітету і, фактично, «здали» місцеве самоврядування.

Звичайно, проблеми у адміністративно-територіальному устрої існують. Та шляхи вирішення цих проблем лежать не лише у площині ліквідації «заскорузлого» нинішнього територіального устрою і укрупнення сільських, селищних рад та районів, а, в першу чергу, розвитку економіки, зайнятості населення на рівні рад базового рівня, проведення ефективної податкової і бюджетної реформи.

Механічне укрупнення місцевих рад і районів не призведе до їхньої автоматичної самодостатності, не вплине в бік покращення на якість соціально-управлінських послуг, що надаються населенню. Віднесення поселень до того чи іншого статусу, по суті, нічого, крім назви і вивісок, не змінить і не забезпечить жодних гарантій для здійснення місцевого самоврядування на якісно новому, відмінному, вищому функціональному рівні. Навпаки. Це не наблизить, а віддалить владу від громадян, що особливо згубно позначиться на сільських мешканцях, де вщент зруйнована соціальна, транспортна та інші інфраструктури, немає елементарного сполучення між більшістю населених пунктів.

Ідеологи проведення територіальної реформи говорять, що сільські громади матимуть повноваження і ресурси, як міста обласного значення. Але з якого дива (може за порухом якої «чарівної палички»?) у абсолютної більшості бідних громад і новоутворених укрупнених районів з’являться необхідні кошти при непрацюючій економіці? Напевно від додаткових податків, покладених на населення, на зразок оподаткування собачих будок чи димарів? Чергова «маніловщина»…

Заманюючи пряником такої фінансової псевдомотивації і логіки для об’єднання, влада черговий раз не хоче слухати людей, бо боїться йти шляхом проведення місцевих референдумів, практика яких широко застосовується у тій же Європі, до якої ми задекларували намір рухатися..

Що буде після прийняття цього закононопроекту? Тепер настане час «комісарів» від місцевих адміністрацій, які за «перспективними планами» повинні за 3-4 місяці провести «громадські слухання», «збори громадян», в ході яких здійснити примусову «колективізацію сільських рад», звільнити працівників органів самоврядування, прибрати місцевих депутатів, які мають власну думку, щоб не заважали майбутній приватизації землі, остаточному розбазарюванню комунальної власності та ліквідувати будь-який вплив районного рівня влади з відповідними скороченнями. А далі, запевняє влада, наступить суцільний рай.

Та «дурний Грицько» з сільської ради каже розумним дядькам від влади, що практика нашого державотворення показує - реформи нав’язані зверху і непідтримані людьми завершуються... «повним абзацом».

Видавалося б логічним спочатку здійснити напрацювання законодавчої бази, проведення бюджетної, податкової та інших реформ, які по-справжньому поліпшать ситуацію в економіці України, забезпечать покращення рівня життя людей. А вже після цього готувати заходи в контексті згаданої реформи, яка б обов'язково передбачала проведення серйозних наукових досліджень і державно-правових експериментів, враховувала волевиявлення громад  як це передбачає Конституція України та ратифікована парламентом Хартія місцевого самоврядування.

Територіальні громади наголошують на категоричній неприйнятності проведення в Україні широкомасштабної адміністративно-територіальної реформи, в ході якої мають бути зліквідовані більшість районів та місцевих рад України.

Реформування адміністративно-територіального устрою повинно базуватися на  принципах дотримання Конституції і законів України та сприяти поліпшенню стандартів життя, наближення надання послуг до населення, сприяти розвитку місцевого самоврядування, проведення справжньої децентралізації, яка забезпечить реальні права і фінансові можливості органів місцевого самоврядування базового рівня. Саме на цьому багато років наполягають комуністи України.